Вкидання №3 - Допінг

Коли я починала працювати в рекламі, у нас було багато олдскульного допінгу: наркотики і стара добра алкашка.

Бухали ми знатно, химерно, вигадливо. Наприклад, могли в обід вийти поїсти й замовити одночасно пляшечку шампанського, і сидіти пити її три години. А потім докупити ще одну дорогою в офіс.

Вечори були особливим часом, коли ніхто не поспішав додому. Щовечора ми влаштовували міні-корпоративи у своєму кабінеті з коктейлями, пивасиком або ром-колою. Ми танцювали, каталися на стільцях, обсміювали всіх підряд і закохувалися одне в одного. Було круто. Пізніше вечір міг продовжитися в будь-якому клубі, де є музика і можна танцювати на столах до ранку. А вранці ми купували енергетик, змішували його з кавою, трохи відпочивали на лавочці в парку і їхали в офіс. Приїжджали найперші, чистили зуби в туалеті, хтось навіть примудрявся помити голову в раковині (арт-директор), а потім ішли спати на свої робочі місця. Ніхто не бачив, як нам погано, оскільки ми могли сидіти в окулярах або просто лежати на руках на столі - це було нормально. До креативників не було претензій. Тоді ніхто не міг сказати: «Гей, чуваки, ви багато бухаєте! Це заважає працювати!», бо міг почути у відповідь щось невиразно нецензурне.

Бувало, закинувши ноги на стіл, я палила просто на робочому місці і струшувала попіл у відро для сміття поруч. Не тому що я була зарозумілою дупою (насправді, була), а тому що тоді це було «а че не так взагалі»?

Одного разу ми вилізли на дах із третього поверху офісу і пили там коньяк. Слава богу, ніхто не впав і не зламав собі шию.

Пити пиво в п'ятницю ми починали з обіду, а на кухні завжди стояли пляшки з чимось міцнішим.

90% життя проходило в офісі. Це був наш дім. Там ми ночували, заводили стосунки, драматизували - це був наш маленький світ. Мої найкращі друзі вийшли з тих хлопців, з ким ми проживали тоді це життя. І не тільки друзі.

Корпоративи в рекламі - це окрема історія. Ні, вони не крутіші за корпоративи юристів або сучасних айтішників чи телевізійників, але в них був свій, а точніше, наш шарм. Нам знімали величезні приміщення, влаштовували конкурси і дарували подарунки, а ми розносили ці п'янки в мотлох.

Бувало, що після корпоративу когось звільняли. Наприклад, при мені звільнили одного хлопця, який показав начальству свій статевий орган. Не просто так, звісно, а після того, як інша наша співробітниця продемонструвала всім свої голі буфера. Буфера начальству, мабуть, сподобалися, бо дівчину не звільнили, а ось чоловічий член не зачепив душевних струн великих босів. Що ж, років 15 тому сексизм був набагато махровішим, ніж зараз, треба визнати.

Зі мною теж траплялися історії: я випадала з таксі дорогою додому з корпоративу, губилася в підворіттях, говорила начальству напідпитку те, що думаю про них, знімала з боса штани, щоб зробити йому мінет, лазила на той самий дах, била пляшки посеред офісу і т.д. Про секс я взагалі мовчу. Хто трахався в офісі, той мене розуміє. Хто не трахався, співчуваю, хлопці, це прикольно.

Не знаю, що може зрівнятися з веселощами в рекламі. Тому що я також працювала в ресторанному бізнесі і точно можу порівняти рекламний і ресторанний двіж - це супер різні речі. Рекламні тусовки були особливими. Ми були особливими. Час був особливим.

Сьогодні, відсиджуючи свою ледачу старезну попу в кріслі КД, я спостерігаю за молодняком. Чорт, вони зовсім не ті. Зовсім інші. Так, вони теж бухають, але якось осмислено, чи що, з оглядкою на принципи, ЗСЖ, субординацію, інтелект, тренди тощо. Сучасні п'янки стали цікавішими за наповненням, але набагато біднішими за емоційним зв'язком усіх питущих членів. Ген індивідуалізму відклав і тут свою личинку.

Сучасна молодь рано дорослішає, рано береться за голову, рано починає будувати з себе професіоналів. А можливо, життя таке стало. Стало не до веселощів. Зараз головний допінг - це чергова криза. А вона зовсім не п'янить і не розслабляє.