Вкид №12 - Вакханалія білих комірців, або три корпоративи для п'яної попелюшки

І знову про п'янки

Про корпоративні гулянки рекламників я вже згадувала раніше в розділі про допінг. Але про п'янки буде багато в цій книзі. Адже це окремий вид мистецтва, який ти, як представник професії, маєш опанувати і вдосконалюватися на постійній основі. Сьогодні корпоративної культрури, як такої, вже не існує в тому вигляді, в якому ми її пам'ятаємо з тих часів. Сьогодні ми граємо в мафію онлайн і злегка випиваємо на спільних зустрічах. Можливо, ми постаріли. Можливо, боїмося втратити обличчя на міжнародній арені. Однак, тоді, років 20-100 тому, ми не боялися нічого. Ми чекали на святковий день, як на пришестя Христа, готувалися до нього і потім ще довго не могли забути. Ми жили від корпоративу до корпоративу, можна сказати. А у випадку з БТЛ, вечірки були нашим місцем роботи.

Коли ти БТЛ-ник у тебе імунітет до вечірок і алкоголю. Ти запиваєш кожен дедлайн стаканчиком віскі, протираючи піт із шиї серветкою, і підливаєш ще. Ти п'єш дорогою до клієнта, п'єш із клієнтом, п'єш після зустрічі з клієнтом, щоб розслабитися, а потім п'єш на вечірці, яку організовуєш для нього. Може здатися, що рекламники - суцільні п'яниці. Що ж, так і здавалося. Що поробиш. Нам потрібен був алкоголь, щоб витримувати напругу, витримувати клієнта і нічні прибирання локацій (рука-обличчя). Так, так, найцікавіше завжди відбувалося за лаштунками, де ми підчищали їжу, губили сценарій, шукали артистів, забували інвентар і запивали все це віскарем, а потім, коли всі розходилися, озброювалися будівельними сміттєвими пакетами й займалися прибиранням. Навіть клаент сервіс директор. Такі ось ми були дружні і веселі хлопці.

Але зараз у моїй голові твориться свистопляска з усіх корпоративів з усіх моїх місць роботи. Я працювала в багатьох агентствах і на стороні клієнта, в алкогольній компанії і в тютюновій, у великих мережевих гігантах і маленьких локальних бутиках. Я згадаю три, що окреслять увесь мiй шлях одразу.

1.

Новий 2007 рік. Величезний ресторан на воді. Для нас зняли другий поверх, де були накриті фуршетні столи, розставлені в хаотичному порядку, кожен під навісами з легких балдахінів. Гості ходили з одного балдахіна в інший, знаходили там друзів і пили разом. Відділи, як зазвичай, тусувалися своїм вузьким колом. Я прийшла з подругою аккаунт-менеджером. Ми запізнилися, але були вже під шафе. Нас цікавив тільки конкурс: на вході всім видавали номерки, а пізніше розігрували за номерками призи. Призи були класні. Один із них - день у спа, який я успішно і виграла. Три призи на понад сто учасників. Мені пощастило. Я забрала свій сертифікат і ми з подружкою стали просуватися до виходу. Перед цим, звісно, я не завадила посмоктатися з комірником десь за лаштунками, про що потім довго шкодувала, бо він став переслідувати мене в офісі після цього випадку. Що взагалі комірник забув в офісі, де працюють білі люди??? Енівей, ми з подругою помітили на вході, що на першому поверсі коїться теж якесь беззаконня. Нiби помилково, ми одразу попрямували туди і компанія напівп'яних людей прийняла нас як своїх рідних. Ми швидко зметикували, що це чиєсь весілля і були щасливі стати його крашерами. У якийсь момент, розслабившись і випиваючи з усіма гостями, я схопила мікрофон і крикнула, що заспіваю вітальну пісню для молодих. Мені увімкнули «Ай віл олвейс лав ю» і я зафанила на весь зал жахливим звуком, але від щирого серця. Гості аплодували мені, після чого наречена вся в білому обійняла мене за шию, і ми зашлися з нею в прекрасному п'яному танці.

2.

День народження алкогольної компанії, літо 2010 року. Одне слово «алкогольної» говорить саме за себе. Кожен ранок у цій компанії починався з дегустації горілки і вермутів. О 9 ранку всі в обов'язковому порядку мали прийти до конференцзалу і пригубити десять стаканчиків з горілкою. Одного разу я потрапила на цей захід і була в шоці від того, як весело і легко всі напиваються водярою зранку. Після цього я почала регулярно спізнюватися на роботу, щоб не брати участь у цій пекельній дегустації.

Алкогольна компанія точно вміє пити. А не вміють пити ті, хто недавно в неї прийшов і ще зовсім не має імунітету. Я прийшла з БТЛу, тож витримувала, а от хлопець із сусіднього відділу не розрахував свої сили на дні народженні компанії влітку 2010 року десь на природі, на території красивого ресторану. Він намагався пити з усіма нарівні, але в якийсь момент свідомість підвела його. Мабуть навперекір у колі колег і начальства він зняв із себе штани і продемонстрував шматочок свого статевого органу. Я не знаю, що це була за гра у них така, але інша дівчина з цієї ж компанії одразу ж підняла майку і засвітила всім свої величезні буфера. У цій компанії явно вирували гормони і сексуальна нестримність, проте начальство, яке складалося з білих цисгендерних чоловіків середнього віку з достатком вище середнього, розсудило по-своєму: хлопця - звільнити, дівчину - залишити. Ще навіть не потемнішало.

Я в цей час сиділа під деревом поруч з іншим сумним хлопцем. Сумним і дуже привабливим. Він якраз намагався розбудити і мою сексуальну енергію, як за спиною пролунали істеричні крики. Хлопець підскочив і втік назустріч другові, який його покликав, а я лишилася сидіти і згадувати, скільки разів на корпоративах бачила неприборкані сексуальні прояви людей. Чомусь саме на корпоративах вони дають волю своїм почуттям. Мабуть, тому так часто люди заводять стосунки на роботі, одружуються і виходять заміж. Тому що ми живемо на роботі. Ми живемо і трахаємося на роботі.

3.

2018 рік. Я - креативний директор. Сиджу у великому шкіряному кріслі і спостерігаю, як мої молоді копірайтери готуються святкувати Геловін. Хтось із кинджалом, хтось увесь у кровищі. Усі з пляшками пива. На мені - костюм Дракуліхи, дуже пихатий і пафосний, як і годиться пристарілому КД. Це був останній корпоратив, на якому я пила. Так я вирішила наступного ранку, коли зрозуміла, що пити, як раніше, я більше не можу і в цих перегонах із молодняком мені вже не встигнути.

Ми грали в бірпонг і моєю метою було спокусити молодого копіра, який так солодко посміхався мені з-за кожного кута. Я хотіла напоїти його і себе, і обох відвезти до себе додому. Він був у костюмі Халка, а я просто повільно зеленіла від кількостей випитого алкоголю. Коли вечір перестав бути в різкості, я протерла окуляри й побачила, як мій візаві пристрасно обіймається з акаунт-менеджеркою в сусідній темній кімнаті. Тоді я відчула себе вразливою, старою і дуже п'яною. Я втомилася і викликала собі таксі. Я поїхала раніше за всіх, звісно ж, оскільки всі мої підопічні на 10-15 років молодші за мене поїхали на нічний автоквест. Мене, звісно ж, не запросили. Тоді я вкотре зрозуміла, що КД-шництво - це дуже самотня роль. Ти вже не в тусовці. Тебе бояться. З тобою не розслабляються. Тебе не кличуть на автопаті. Ти маєш їхати додому раніше за всіх, не впустивши обличчя в салат. І я їхала, вся перемазана фарбою і губною помадою, в короні на голові, крізь вечірні вогні нічного Києва, дорослого і відповідального нічного Києва.

Наступного ранку мій колишній чоловік розбудив мене дуже рано, тому що в мого сина була призначена операція з видалення аденоїдів. Мене нудило і від мене несло страшним перегаром, коли я говорила з лікарями в клініці і коли моєму синові робили анестезію. Я лежала в дитячій палаті поки чоловік носив мені супчик і воду. А після операції, поки моя дитина приходила до тями, я раз у раз ходила блювати в туалет і всі медсестри думали, що це в мене від нервів. Я обіймала унітаз і картала себе за все: за алгоколь, за те, що я погана мати, за те, що написалася перед операцією дитини, за те, що стара. Так, в обнімку з білим другом у дорогій приватній клініці в дитячому відділенні, і закінчилася історія моїх корпоративних пригод. Було весело. Усім дякую, але Елвіс залишає будівлю. Адіос, п'яна попелюшка.